У Венеції стартувала 61-ша Міжнародна мистецька виставка La Biennale di Venezia, розповідає WomanEL. Серед помітних подій офіційної паралельної програми опинився український проєкт PinchukArtCentre. Виставка отримала назву «Тиха тривка радість» або Still Joy — From Ukraine Into the World. «Тиха тривка радість» стала мистецькою розмовою про здатність українців зберігати людяність, пам’ять і внутрішню силу під час війни.
Читайте также: Робота після 50 років: коли в Україні стартує програма «Досвід має значення» та хто може подати заявку
Як пише Іnsider, проєкт представили Фонд Віктора Пінчука та PinchukArtCentre, а експозиція проходить у Palazzo Contarini Polignac у Венеції з 9 травня до 1 серпня 2026 року. Виставка увійшла до офіційної паралельної програми 61-ї Міжнародної мистецької виставки La Biennale di Venezia.
Що означає «Тиха тривка радість»
Головна ідея проєкту побудована навколо радості, але не як легкої емоції чи втечі від реальності. У цьому контексті радість постає як форма спротиву, спосіб залишатися живими внутрішньо і не дозволити війні забрати здатність відчувати. Автори виставки говорять про радість як про життєву силу, яка допомагає людині триматися навіть тоді, коли навколо руйнування, втрати й невизначеність. Саме тому назва «Тиха тривка радість» звучить не декоративно, а майже як формула української витримки.
«Історії радості — це наша воля до життя і до захисту свободи».
Особисті історії як основа експозиції
Важливою відправною точкою виставки стали реальні свідчення українців, зокрема історії морського піхотинця, ветерана і колишнього військовополоненого Гліба Стрижка. Його досвід не подано як суху документалістику, а інтегровано в мистецький простір, де особиста пам’ять перетворюється на частину ширшої розповіді про країну.
Такий підхід дозволяє глядачеві не просто подивитися на експонати, а відчути, як приватний біль і внутрішня сила можуть ставати мовою сучасного мистецтва. У центрі проєкту — не лише травма, а й те, що допомагає людині вистояти після неї.
Хто працював над виставкою
Кураторами проєкту стали Бйорн Гельдхоф та Олександра Погребняк. До експозиції увійшли роботи українських і міжнародних митців, які через різні медіа досліджують пам’ять, втрати, свободу, тілесність, спільноту та здатність жити попри небезпеку.
Серед учасників згадуються Катерина Алійник, Пьотр Армяновський, Нікіта Кадан, Алевтина Кахідзе, Жанна Кадирова, Ярема Малащук, Роман Хімей та інші художники. Проєкт демонструє Україну не лише як країну війни, а як простір культури, складного досвіду і живої мистецької думки.
Що побачать відвідувачі
Експозиція починається з відеоінсталяції Яреми Малащука та Романа Хімея, присвяченої київським рейвам до і під час повномасштабної війни. Далі виставка розгортається як багатошаровий простір, у якому поєднуються відео, інсталяції, скульптурні елементи, особисті свідчення та символічні художні жести.
Одним із візуальних акцентів стала масштабна інсталяція Сімоне Пост, створена зі справжніх цукерок. Також у межах проєкту Алевтина Кахідзе представила символічний тату-салон, який додає виставці ще один рівень тілесної та особистої взаємодії.
Читайте также: Колаборація GOT’S LABEL та MIRATON: як українські бренди поєднали стиль і допомогу фронту та хто із зірок підтримав проєкт
Ця виставка говорить про Україну без прямолінійного пафосу: через крихкість, пам’ять, гумор, біль і бажання жити.
Чому ця виставка важлива
На тлі війни українське мистецтво дедалі частіше стає способом пояснити світові не лише масштаби трагедії, а й складність українського досвіду. «Тиха тривка радість» показує, що культура може говорити про війну не тільки мовою руйнування, а й мовою гідності, турботи, свободи та внутрішнього опору.
Саме тому проєкт у Венеції важливий не лише для мистецького середовища, а й для ширшої міжнародної аудиторії. Він нагадує, що українська радість сьогодні — це не легковажність, а спосіб не дозволити насильству визначити все життя.
У виставці можна виділити кілька ключових смислів, які роблять її особливо актуальною для міжнародного контексту:
- радість як форма стійкості під час війни;
- особисті історії українців як основа мистецької розповіді;
- сучасне мистецтво як спосіб говорити про травму без спрощення;
- поєднання українських і міжнародних художніх голосів;
- презентація України як країни живої культури, а не лише воєнних новин.
Український голос у Венеції
Під час презентації Віктор Пінчук наголосив, що український досвід сьогодні має значення для світу, адже саме українці знають, як зберігати силу радості у найскладніші моменти. Ця думка добре передає загальну інтонацію проєкту: виставка не заперечує біль, але не дозволяє йому стати єдиною оптикою для розмови про Україну.
Венеційська бієнале у цьому випадку стала не просто престижним майданчиком, а простором, де українська історія звучить через мистецтво, пам’ять і людську витримку. Саме тому Still Joy сприймається як один із тих культурних проєктів, які можуть залишити довгий післясмак у міжнародної аудиторії.
Також колаборація GOT’S LABEL та MIRATON: як українські бренди поєднали стиль і допомогу фронту та хто із зірок підтримав проєкт.
Читайте также: Оселя зла 2026 повертається: перший трейлер нового горору вже в мережі
